Лабораторія початкової освіти - ЗГАДУЄМО З ВДЯЧНІСТЮ (СПОГАДИ ПРО КОЛЕГ ЗАВІДУВАЧІВ)
Понеділок, 05.12.2016, 01:22
Вітаю Вас Гость | RSS

ВІДДІЛ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ ІНСТИТУТУ ПЕДАГОГІКИ НАПН УКРАЇНИ

Наше опитування
Чи вважаєте Ви урок найефективнішою формою навчання молодших школярів?
Всього відповідей: 20
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

ЗГАДУЄМО З ВДЯЧНІСТЮ (СПОГАДИ ПРО КОЛЕГ ЗАВІДУВАЧІВ)

Скрипченко Надія Федорівна

Учитель, педагог, фахівець з початкової освіти, Надія Федорівна Скрипченко народилася 15 серпня 1931 р. в с. Лисянці Лисянського р-ну Черкаської обл. у селянській родині. Роки раннього дитинства припали на тяжкі роки голодомору. До школи пішла в 1939 р. Важко жилося і в роки німецької окупації (1941 — 1944). Під час боїв, які точилися у Лисянці. майже в центрі Корсунь-Шевченківського котла, була тяжко поранена. Після звільнення окупованої території разом з іншими підлітками Надія працювала в колгоспі й навчалася в школі. У 1951 р. вона закінчила Лисянську середню школу і її як найкращу ученицю залишили працювати в ній бібліотекарем і вчителем української мови та географії. У ті роки бракувало вчителів, тому найкращим учням доручали у школі працювати вчителями. 1954 р. вона вступила до Черкаського педагогічного інституту на філологічний факультет (українське відділення), який закінчила з відзнакою у 1958 р.

Невдовзі переїхала до м. Києва і почала працювати вчителем почат­кових класів у середній школі №112. У серпні 1960 р. перейшла на роботу в Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР, де до вересня 1963 р працювала молодшим науковим співробітником відділу дидактики. У 1963—1965 рр. навчалася в аспірантурі при цьому ж відділі, після закінчення якої успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Формування навчальних дій в учнів початкових класів». Науковим керівником у написанні дисертації був відомий учений В.І. Помагайба. Після закінчення аспірантури Н.Ф. Скрипченко працювала молодшим, потім - старшим науковим співробітником сектору початкового навчання Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР.

Нація Федорівна створила 11 оригінальних підручників для початкових класів (букварі, читанки, насамперед для українських шкіл та частково російських, угорських, польських), які виходили багато років підряд. Вона була співавтором не лише українського, а й російського Букваря. За ним певний час навчалися шестирічні діти всього Радянського Союзу.

Н.Ф. Срипченко опублікувала вісім навчальних посібників для шести- і семирічних першокласників, п’ять збірників для самостійного читання понад десять альбомів-картин з розвитку мовлення учнів початкових класів, 14 методичних посібників для вчителів, вихователів дитячих дошкільних закладів, програми з викладання української мови на факультетах підвищення кваліфікації вчителів початкових класів педа­гогічних інститутів та училищ.

Надія Федорівна керувала науковою роботою багатьох аспірантів, 8 з них успішно захистили кандидатські дисертації.

У 1976 р. у Науково-дослідному інституті педагогіки України було створено лабораторію з проблем навчання та виховання дітей шести­річного віку, яку очолила Н.Ф. Скрипченко. За її керівництва був здійснений широкий експеримент у чотирьох районах Волинської, Донецької, Львівської та Черкаської обл. та деяких містах Дніпропетровської обл. Експеримент показав, що більшість дітей шестирічного віку готові до систематичного навчання.

Н.Ф. Скрипченко спільно із співробітниками лабораторії внесла вагомий вклад у розробку великої кількості дидактичних, навчальних і методичних посібників для вчителів та вихователів, які працювали з дітьми-шестирічками («Вивчення української мови в підготовчих класах загальноосвітніх шкіл» (1978); «Навчальні завдання із звукового аналізу й письма» (1981); «Календарне планування програмного матеріалу в експериментальних підготовчих класах» (1981); «Уроки навчання в підготовчих класах» (1982); «Методичні рекомендації щодо проведення дидактичних ігор в підготовчих класах» (1983); «Дидактичні ігри і пізнавальні завдання в підготовчих класах» (1984); «Навчання письма шестирічних» (1984); «Заняття з дітьми, які не відвідують підготовчих класів і дошкільних закладів. 2 книги» (1985); «Дидактичний матеріал з навчання грамоти» (1989).

У 1980—1990 рр. Н.Ф. Скрипченко у складі лабораторії початкового навчання брала участь у підготовці до переходу трирічної початкової школи на чотирирічну. На основі експериментальних матеріалів з проблеми читання та розвитку мовлення Надія Федорівна у співавтор­стві з О.Я. Савченко підготувала нові підручники, які будувалися відповідно до нових концептуальних положень про особливості сприймання молодшими школярами художніх текстів. Це «Читанка для З класу» (1987); «Первоцвіт» — підручник з читання у 2 класі трирічної школи (1993); «Читанка для 4 класу» у співавторстві з О.Я. Савченко і Н.Й. Волощиною (1989). Кожний з зазначених підручників мав методичний посібник, написаний цими ж авторами. У цей час вийшли підручник з позакласного читання «Струмочок» (1978, втримав п’ять видань), «Фонохрестоматія» до підручника з читання (1980-1985), ілюстративні матеріали з методичними рекомендаціями, альбоми картин («Давно те діялось», «Казки і байки», «Краса землі», «Первоцвіт», 1984— 1989). Як бачимо, науково-педагогічна діяльність Н.Ф.Скрипченко була дуже активною і плідною.

Надія Федорівна багато років уходила до складу редакційної коле­гії журналу «Початкова школа», редакційної ради видавництва «Радянська школа». Вона також, стала фундатором газети-журналу «Розкажіть онуку» (функціонував до червня 1996 р.), який редагувала; була членом ученої ради Інституту педагогіки АПН України, членом Проблемної ради з питань початкового навчання АПН СРСР, науково-методичної комісії Міністерства освіти УРСР, художньо-технічної ради Держкомвидаву УРСР з навчально-методичної літератури. За багаторічну плідну діяльність на ниві освіти Н.Ф. Скрипченко була удостоєна багатьох нагород, зокрема медалі А.С. Макаренка, відзначена почесним званням «Відмінник народної освіти», «Заслужений учитель України».

Отже, тривалий час Н.Ф. Скрипченко досліджувала актуальні проб­леми навчання та виховання школярів-шестирічок в умовах педагогічного експерименту. В останній період свого жиггя розробляла проблему «Безперервна літературна освіта» (в початковій ланці). Багато думок, висловлених дослідницею, є актуальними і нині, особливо на етапі переходу української школи на 12-річний термін навчання. Науковий внесок Надії Федорівни у розвиток української педагогічної науки ваго­мий. її перу належить близько 400 наукових і науково-методичних праць (монографії, підручники, статті, тези).

Померла Надія Федорівна Скрипченко 9 серпня 1996 р.

 

 

Богданович Михайло Васильович

У цей ювілейний для нашого відділу рік хочу висловити добре слово і добру пам’ять про Михайла Васильовича БОГДАНОВИЧА, кандидата педагогічних наук (1967р.), вченого-методиста, автора підручників і навчальних посібників з математики для учнів початкових класів, методичних посібників для вчителів. Він народився  20 листопада 1925 року в м. Глухові Сумської області. Тут і пройшли його дитячі та юнацькі роки. Вісімнадцятирічним юнаком влився він у ряди захисників Батьківщини, коли почалася Велика Вітчизняна. За бойові заслуги його нагороджено медалями “За освобождение Варшавы”, “За взятие Берлина”, “За победу над Германией”.

Після демобілізації закінчив Глухівський учительський інститут (1951 р.), фізико-математичний факультет Сумського педінституту (1955 р.). Здобув базову кваліфікацію  вчителя математики і фізики. З 1951 р. по серпень 1958 р. працював учителем математики в середніх школах Сумщини, а з вересня 1958 р. по серпень 1962 р. – старшим викладачем методики математики на факультеті підготовки вчителів початкових класів Глухівського педагогічного інституту, де я здобував професію вчителя початкових класів. Михайла Васильовича вирізняло з-поміж інших молодих викладачів, які нас навчали, винятково серйозне ставлення до занять. Він розпочав зі створення кабінету методики математики, до чого активно залучив нас, студентів. Кожен мав виготовити власноручно заданий ним навчальний або наочний посібник, за що виставлялася оцінка, яка  бралася до уваги під час складання заліку, екзамену. Особливо  чомусь запам’яталися  практичні вимірювальні заняття на місцевості. Набуті на цих заняттях методичні і професійні вміння вирізняли нас, учителів початкових класів з вищою освітою, серед наших шкільних колег — випускників педагогічних  училищ.

Щаслива доля звела мене з моїм глухівським учителем у Києві, де він після закінчення аспірантури  очолював відділ початкового навчання в НДІ педагогіки України. Дізнавшись від наших випускників, що також працювали в Києві, про те, що я здобув другу вищу освіту, філологічну, він запропонував мені в січні 1972 р. взяти участь у конкурсі на заміщення вакантної у відділі посади молодшого наукового співробітника. Відтоді ми були завжди разом — і на роботі, і в численних відрядженнях по Україні та за рубежем, і на відпочинку. Не зважаючи на те, що спеціальності наші були різні, він продовжував залишатися моїм учителем, наставником не тільки в серйозних, наукових питаннях, а навіть і в дрібницях. А скільки цікавої інформації різного змісту я дізнавався від нього під час наших спільних  “комплексних” обідів, які тоді було запроваджено в усіх ресторанах Києва! Михайло Васильович систематично відвідував театри, концертні вечори і з задоволенням ділився своїми враженнями, давав  власну характеристику  й оцінку відомим у ті роки виконавцям, радив нам, працівникам відділу, не пропустити той чи інший спектакль.

Без будь-якого перебільшення скажу, що такого уважного прочитання автореферату моєї кандидатської дисертації, як це зробили два мої глухівські вчителі М.В.Богданович і Й.М. Казнадзей, я не мав  ні від кого.

П’ятдесят п’ять плідних літ присвятив М.В.Богданович  невтомній праці на освітянській ниві. Сам як науковець він досяг чимало. У відділі початкового навчання НДІ педагогіки УРСР він піднімався по сходинках від аспіранта до завідуючого. Тут і розкрився його талант творчої людини, неабиякого керівника й організатора.

У численних педагогічних і методичних працях учений виявив і фахову майстерність, і чуття нового у педагогіці, і талант популяризатора початкової математики, її методики. Михайло Васильович не тільки навчав класоводів, як потрібно працювати з найменшими школярами, а й створював методичні посібники, підручники для вчителів та їхніх вихованців. Увесь педагогічний доробок ученого – близько 300 наукових праць, у тому числі 3 монографії, 100 методичних посібників, 7 підручників для початкової школи та 1 підручник для педагогічних закладів. У монографіях розглядаються питання математичного розвитку молодших школярів, ефективності уроку математики в початкових класах, формування вмінь учнів розв’язувати задачі, навчання виконувати арифметичні обчислення. Заслуженою популярністю користуються його “Методика розв’язування задач у початкових класах”, “Урок математики у початковій школі”, “Методика вивчення нумерації і арифметичних дій у початковій школі”, підручники з математики, навчальні посібники.

М.В.Богданович наполегливо працював у період переходу школи на новий зміст математичної освіти. Головна ідея, яку він тоді успішно здійснив, – це створення навчально-методичного комплекту з математики для всіх початкових класів: зошити з друкованою основою як допомогу учням інтенсифікувати пізнавальну діяльність; збірники диференційованих завдань – щоб реалізувати індивідуально-груповий підхід до навчання дітей; альбом завдань з математики – створення відповідного рівня наочної основи викладання предмета; розвивальні книжки для домашнього читання учнів з математичними “цікавинками” («Математична веселка», «Математичні віночки») – з метою виховання в них інтересу до математики, розвитку кмітливості, винахідливості. Слід зазначити, що ці навчальні посібники для молодших школярів були видані українською, російською й угорською мовами, а «Математична веселка» перекладена німецькою.

Та цінність літературно-педагогічної діяльності вченого не тільки у високому науково-методичному рівні його власного доробку, а й у тому, що він стимулював до творчості багатьох учителів, своїх колег-науковців, зокрема, залучив окремих із них до створення вже згаданого методичного комплексу.

Творчу роботу М.В.Богданович успішно поєднував із організаторською і просвітницькою. Досить загадати, що він активно працював як член науково-методичної ради Міністерства освіти УРСР з проблем педагогіки і методики початкового навчання, упродовж багатьох років був головою первинної організації Педагогічного товариства УРСР при Науково-дослідному інституті педагогіки. Михайло Васильович був одним із фундаторів журналу “Початкова школа”, членом редколегії, його постійним, надзвичайно авторитетним і плідним  автором. Він завжди і скрізь виявляв себе компетентним, ініціативним організатором і керівником у різних галузях педагогічної справи.

Учений щиро і безкорисливо ділився глибокими знаннями з викладачами вузів і педучилищ, з науковцями і вчителями, щедро дарував наукові ідеї та підготував 7 кандидатів педагогічних наук. З доповідями на всесоюзних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та нарадах, з лекціями на курсах підвищення кваліфікації вчителів М.В.Богданович виступав в усіх областях України. Він був знаним фахівцем у галузі початкової математичної освіти в Інституті змісту і методів навчання АПН СРСР. Його учні-колеги працюють у багатьох педагогічних вищих навчальних закладах нашої країни, Молдавії, Білорусії.

Головними людськими рисами, які особливо яскраво вирізняли Михайла Васильовича, були щедрість і чуйність. Численні його рецензії на рукописи, наукові доповіді,  творчі праці вчителів, науковців завжди були доброзичливі й тактовні. Він ніколи не був безапеляційним у своїх оцінках, навіть у найслабшій праці прагнув знайти раціональну “зернину” і не скупився на поради щодо доопрацювання й удосконалення рецензованого матеріалу. Можна тільки по-доброму заздрити невтомній праці Михайла Васильовича. Усі його учні, колеги не могли збагнути, як у нього вистачало  часу та сил і на організаційну роботу, і на наукове керівництво, і на власну творчу працю, і на активний відпочинок. Щодня він накручував околицями Києва десятки кілометрів на велосипеді.

Після Урядової постанови про створення можливостей для поступового переходу на систематичне навчання дітей із шестирічного віку (1979 р.) Михайло Васильович вирішив передати свою посаду завідуючого мені, на той час уже кандидату педагогічних наук. Але він залишався активним учасником здійснення широкомасштабного педагогічного експерименту з переходу початкової школи з трирічної на чотирирічну – експеримент проходив у чотирьох районах України – Ніжинському Чернігівської обл.., Радехівському Львівської обл., Волноваському Донецької обл. і м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл. Двічі на рік Міністерство освіти УРСР звітувало на колегії Міністерства освіти СРСР про хід і результати цього експериментально-дослідного навчання.  За його авторства і наукового керівництва було створено оригінальні підручники з математики для нової початкової школи, якими користувалися і школи прибалтійських республік. У своїй роботі я намагався багато в чому наслідувати свого вчителя. Дружня, робоча, доброзичлива атмосфера в нашому відділі завжди була зразком для інших наукових підрозділів нашого Інституту.

За плідну науково-педагогічну діяльність М.В.Богдановича нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1978 р.), медалями “За доблестный труд в честь 100-летия со дня рождения В.И.Ленина” та А.С.Макаренка (1976 р.), значком “Відмінник народної освіти” (1972 р.). У 1985 р. його відзначено Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Ім’я відомого вченого і методиста занесено до Книги пошани Інституту педагогіки України.

Це була світла, творча і небайдужа до всього на Землі і в Україні людина, справжній патріот нашої держави. Світла пам’ять про видатного вченого-енциклопедиста Михайла Васильовича Богдановича назавжди залишиться в серцях його колишніх учнів і колег.

 

 

Байбара Тетяна Миколаївна

 

У далекому 1984 році Таня Байбара стала моєю аспірант­кою, сумлінною, творчою дослідницею. А з роками просто близькою мені по духу, змісту роботи людиною.

Прийшла Тетяна в цільову аспірантуру з досвідом викла­дацької роботи у Полтавському педінституті, сильно мотивована на справжню наукову працю. Зібраність і зосередженість аспірантки я відчула від­разу. Зосередженість її великих блакитних очей, готовність слухати, вбирати кожне слово були помітні з перших днів нашого спілкування. Коли ми обирали тему дисертації, довго обговорювали різні варіанти, щоб якнайкраще вико­ристати її базову освіту (вчитель природничих дисциплін) й методичний досвід. Пам’ятаю, як вона раділа, коли вчена рада інституту затвердила тему «Ди­дактичні умови ефективного використання дослідницько­го методу в навчанні молодших школярів» саме в нашому формулюванні. Вона була їй близькою, бо Таня за своєю  натурою сама була справжнім дослідником. Мені з нею було цікаво працювати, вона дуже багато читала й осмис­лювала різної наукової літератури й за межами потреб теми дисертації. Уже в ті роки поступово зібрала солідну науко­ву бібліотеку з найбільш авторитетних авторів дидактики, психології, методики природознавства. Прочитані (власні) книжки були густо покреслені різними помітками (одне, два підкреслення, знаки запитання, оклику, рамочки). Ми обговорювали все, іцо вона готувала чи для школи, чи для журналу, чи для виступу на конференції.

Захист у Тані пройшов чудово, перший опонент — відомий дидакт Ісаак Якович Лернер — високо оцінив дисертацію. До речі, його класичні пра­ці Тетяна весь час ретельно вивчала, вітала його зі святами, а десь на початку 90-х на її запрошення він разом із дружи­ною відвідав Полтаву.

Пройшло після захисту кілька років, і ми з Танего обрали тему докторської дисертації «Система формування в майбутніх учителів початкових класів професійного мислен­ня». Чимало було зроблено як в експериментальному, так і в теоретичному плані. Зінтегрувала вона, на мій погляд, свої напрацювання дуже вдало в солідній праці «Методика викладання природознавства у початковій школі» (1998 р.). Ця книга стала надзвичайно затребуваною на педагогічних факультетах, її й досі широко цитують учителі й науковці.

Понад десять років дуже відповідально й про­фесійно вела Тетяна Миколаївна нашу досить велику та різоманітну за проблематикою лабораторію. А час цей вимагав швидкого на­укового й організаційного реагування на складні й справді інноваційні виклики: новий зміст початкової освіти, програми, нова система оцінювання, нові підручники. Семінари, конференції, поїздки в школи. яких було дуже багато, і скрізь завідуюча лабораторії була в авангарді.

Тетяна дуже любила свій рідний край. Вона часто із захопленням розповідала про ті краси­ві місця, де народилась, де бігала по луках, збирала разом з бабусею цілюші трави.

В останні роки життя Танюша глибоко переживала, мучилась душевно й фізично, адже тяжка хвороба наступала все сильніше, сковувала весь організм.

Пішла Тетяна Миколаївна з посади завідувача лаборато­рії, залишивши всі справи в зразковому стані, передаючи їх із добрим словом у надійні руки своїй приємниці.

Як стрімко пролетів час, а зараз він летить іще швидше. У моєму житті завжди буде світлий образ моєї учениці, висококваліфікованого методиста, у житті якої служіння педагогічній науці було найважливішим.

Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz